Ми - українці і повинні пам'ятати хто ми і звідкіля наші корені.


З давніх — давен людям відомо: «дерево життя» — це гілочка, на якій ростуть три листочки, перший — символ минулого часу, другий — сучасного, третій — майбутнього часу.

Зображення «дерева життя» зустрічаються на давніх каменях і свідчать, що люди в сиву давнину знали про нерозривний зв'язок минулого, теперішнього і майбутнього. Усе навколошнє — це наслідок минулих подій, а в тому, що відбувається нині, зароджується майбутнє.

Є нам що згадати…
Пісне, душу возвелич.
Ой, була в нас ненька — мати,
Запорізька славна Січ.

Гей ви запорожці,-
Вітер в чистім полі,
Научіть нащадків
Так любити волю.

Гей ви, козаченьки,-
Спомин з м'яти рути,
Научіть минулу
Славу повернути.
(О. Крищенко)


А нам — українцям — є чим пишатись! І є, що любити! Як закликав український поет В. Сосюра: «Любіть Україну! Всім серцем любіть». Ось це почуття любові і гордрсті за свій народ відчуваєш у словах Ніни Шаварської, на слова якої я виконаю вам пісню «Україні».

Моя Вкраїно, вистраждана доле,
Тобі б до сонця гордою рости.
Тебе ж із дому нелюди вигонили
І мусила свій хрест тяжкий нести.

Тебе з корінням — та на попелище.
Тебе у воду з каменем тяжким.
А ти злітала усе вище й вище,
Не скорена й не зламана ніким.

Із серця слово рідке виривали,
Палили вроду у сліпім вогні.
А ти весною знову зацвітала
У вишитім вкраїнському вбранні.

Тебе топтали, били, розпинали,
Стріляли у калину і пісні
А ти співала, як же ти співала!
Й верталися до саду солов'ї.

Моя Вкраїно, гарна, як тополя,
Я — українка із прапрадідів.
Схиляюсь в молитовному поклоні,
Щоб наш не перевівся родовід.


Ще у часи російських царів, особливо Петра І та Катерини ІІ, хотіли знищити Запорізьке Козацтво. Розуміли: не буде Січі — не буде України як особливої країни, буде Січ — лишиться Україно!

А тепер звернемось до топоніміки — науки про походження слів. Ось що цікаво. Слово «козак» тюркського походження і буквальний переклад означає «прикордонник», тобто «українець». Так і в усіх словниках записано: «новий воїн», «пограничний боєць», «людина пограниччя», тобто житель окраїни. Слово «Україна» на старослов'янскій мові означає «округа», «пограниччя». В підсвідомості нашого народу «козак» — це український житель, «українець» з усіма плюсами і мінусами його характеру, з усією його героїкою.Не вивчаючи природу козацтва, не можна зрозуміти історію як України, так і Росії і Казахстану (до речі у ХІХ столітті казахів у Росії називали спочатку кайсаками, а згодом і казаками).

Але повернемось до наших козаків. За генотипом ми з вами — козаки. Козацтво ще у часи Запорізької Січі було феноменом не лише у Європі, а й у світі. Ми це почали розуміти і виявляти тоді, коли отримали можливість виступати у спортивних змаганнях на міжнародній арені у галузі бойових мистецтв, де, не маючи достатніх знань і досвіду, наші бійці перемагали! І це можна, мабуть, пояснити лише наявністю козацьких генів.

Із здобутям незалежності України з'явилась змога вільно говорити про це і почали досліджувати витоки бойових мистецтв. Адже Запорізька Січ за своєю структурою переважно була, як Монастир Шаолінь, який є міжнародним центром східних єдиноборств у Китаї.

Сьогодні у нас створено новий вид спорту — козацький двобій, який несе у собі традиції, звичаї, національну ідеологію і культуру.

Бойове єдиноборство — це вміння битися голіруч проти озброєного противника. Наші предки володіли таким мистецтвом. На це натякають давньоруські билини: "Ілля Муромець махне лівицею — «провулком» поганини попадали, а правицею — цілою «просікою». (Бойову «кар'єру» Муромець зробив на теренах нашої майбутньої держави, його зарахували до лику святих, а нетлінні мощі лежать у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври. Кажуть, доторк до них допомагає тим, хто наважується на праведні рішучі дії).

Наші предки виконували свої «спецзавдання» не гірше за нині розрекламованих «ніндзя». Нині в Україні існують і розвиваються чотири види національних єдиноборств: «бойовий гопак»(центр у Львові), боротьба «спас»(Запоріжжя), «хрест»(Тернопіль) та «собор»(культивує Анатолій Попович на базі Києво-Могилянської академії). Свого часу заявила про себе «сварга», витоки якої, начебто ще у дохристиянстві, а духовна основа — слов'янське язичництво. Через це вид боротьби тримається у затінку. Є ще «руське кемпо». Його творці стверджують, що ця новація — синтез бойових знань тибетських лам та давньоруських дружинників.

І нарешті про «шаровари»". Як вважає пан Попович, наші національні чоловічі шати, зокрема шаровари та у кілька шарів обернутий навколо торсу пояс — є бойовим одягом. Широкі штани приховують рухи, які передують нападу, а власне пояс — є захистом від ударів…

Хто ж такий А.Попович, про якого я вже згадувала вище? Перш за все він є Верховним Отаманом Міжнародної організації «Козацтво України», заслужений тренер України, Суддя міжнародної категорії, президент Всеукраїнської федерації бойових мистецтв «Собор». Анатолій Попович був єдиний з Європи на фестивалі — турнірі з бойових мистецтв у Малайзії, де зміг здобути визнання Монастиря Шаолінь і завоювати сім нагород. Попович відмітив: «Східні системи бойових мистецтв стали для нас ключем, щоб у двері міжнародних бойових систем ввести українську. До японської, китайської, індійської культури бойових мистецтв у світі звикли, а про слов'янську нічого досі не чули. А далі він додав: „Тепер треба відроджувати свою культуру бойових мистецтв.“ Але, щоб мати право показати свою національну боротьбу, Попович повинен перемогти у східних видах. І він здобув це право! І ось уявіть: перед кращими майстрами бойових мистецтв Сходу виходить А. Попович у історичному яскравому козацькому вбранні і… миттєво стає сенсацією. Наступного дня всі малазійські газети повідомили про екзотичного українського кунфуїста в небаченому наряді. Виступав він під звуки козацького маршу, а весь зал аплодував у такт музики. А після виступу було багато нагород. Наставник монастиря Шаолінь Ші де Куанту почепив йому на шию Золоту почесну медаль Монастиря Шаолінь. І ще одна важлива деталь — прізвище А.Поповича внесено у книгу „Особистості бойових мистецтв світу“.

Постає питання: чому краще вивчати українцям національну, а не східну культуру бойових мистецтв? Ось як відповів на це питання сам А. Попович: „Ми прекрасно розуміємо, що робить чужа культура з нашими молодими людьми. Вона їх орієнтує на себе. Я теж 25 років сповідував східну систему і культуру. Це величезна база знань. Волею Всевишнього я відчув внутрішню потребу вивчати національні системи бойових мистецтв, а головне — нашу філософію і духовну культуру. Як це відбулося — не знаю. Тоді я зрозумів, що досі збільшував потенціал японців, китайців та інших. Добре навчатися чужого, але треба знати й своє. Тому настав час, коли треба формувати свій потенціал, нести у світ свою культуру єдиноборств. Потрібно відроджувати масовий спорт і фізичну культуру, щоб оздоровити українську націю.“

А ще А.Попович відмітив, що передача знань і навчання бойовому мистецтву має свої особливості: „адже спочатку йде передача традицій, звичаїв, енергетики духу, а вже потім фізичні рухи. Це багатокомплексний надзвичайно складний процес, у якому одне з перших місць посідає зменшення дефіциту українознавства. Усе це входить у національні види бойових мистецтв“. Результати своїх дослідів А.Попович виклав у підручнику про козацьке бойове мистецтво.

Дослідники історії Запорізької Січі (Д.І.Яворницький, Ю.Д. Руденко, З.О.Сергійчук, Е.Н.Приступа та ін.) теж свідчать, що у системі психофізичної підготовки козаків велика роль відводилася бойовим мистецтвам. Серед них виділяється козацьке характерництво — система козацької боротьби, яка вважалася вершиною єдиноборств. У народі це мистецтво відоме під назвою „господар ночі“. У народній пам'яті боротьба характерників овіяна нев'янучою славою, ореолом легендарності й поваги. Деякі козаки — характерники настільки розвивали свої фізичні якості, внутрішні сили й можливості, що досягали надзвичайних успіхів у розвитку індивідуальних здібностей. Свою надзвичпйну силу й енергію козаки — характерники в основному застосовували лише за потребою: у боротьбі з ворогом, під час стихійних лих тощо. Вони володіли умінням, які в наш час демонструють, наприклад, кваліфіковані екстрасенси. Були козаки — чаклуни, які досконало володіли прийомами впливу на психіку ворога, „зачаровували“ або » заворожували" його і тим часом випитували в нього військові та інші таємниці.

Цікава, навіть, кумедна історія сталась на початку 1990-х років. Зібрались якось знавці східних єдиноборств на закритий турнір. Підійшов до них невідомий і запропонував бій за незвичними правилами і він викликає на бій двадцятеро чоловік одночасно, які зможуть застосувати проти нього будь-який засіб бойового мистецтва: карате, тайський бокс, кунг-фу… Заінтриговані майстри згодились. Ось вони зібрались у тренувальному залі, але суперник не з'являвся якийсь час, Тільки майстри розслабились, як раптом один з них невідомо звідки отримав болючого удару та й утупився на свого сусіда. За мить інший смикнувся, відхилився й став у бойову позу… Ще секунда і… всі двадцятеро майстрів лупцювали один одного. На всіх, неначе, найшло божевілля і проти кожного з них стояв той самий невідомий, що кинув їм виклик. Раптом з краю татамі донеслось: «Мужики, може досить?» Бій припинився. Всі приголомшено завмерли: в декількох метрах від них стояв, посміхаючись, незнайомець. На ньому не було жодної подряпини, ні синців

«Не зрозумів?» — промовив один з професіоналів.

«Так все просто» — відповів чоловік, — «я двох з вас штовхнув легенько, ви й почали лупцювати один одного».

«Один одного? Я ж бився з тобою?!»

"І я, і я теж," — підтвердили інші дев'ятнадцять.

" Так ви не мене бачили. Мої копії. Очі ваші я вам відвів. А позмагатись з вами я і фізично можу хоч зараз. Я ж спасовець, характерник, чули?"

Це один із прикладів непереможності наших козаків. Історія Запорізького козацтва таких прикладів має дуже багато. Вивчайте її!

Відмінна психофізична підготовка, розвинута духовна сфера допомагали характерникам залякувати ворога навіюванням йому інформації про свою надзвичайну силу і непереможність, про те, що їх не беруть ні шабля, ні вогонь, ні вода, ні куля, окрем срібної. Як співали колись козаки у пісні:

Наливайте, браття,
Кришталеві чаші,
Щоб кулі не брали,
Щоб шаблі не брали
Голівоньки наші!

Щоб Україна
Наша не зів'яла,
Щоби наша слава,
Козацькая слава,
Навік не пропала.


  • 0
  • 21 мая 2010, 16:42
  • admin

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зарeєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.