Козак Мамай


Козак-Мамай на народних картинах — це медитуючий воїн. Він сидить на землі у позі Будди й дивиться у Безвічність відстороненим од світу поглядом, але щомиті готовий активно протидіяти злобительству.

Образ Козака-Мамая так само популярний в Україні, як образ Будди на Сході. Козак-Мамай — це козацький провидця, наш народний святий, його зображення, було неодмінним атрибутом української хати. Подібність Козака-Мамая й Будди — не формальна, у них обох виявився первинний орійський духовний тип, започаткований першим провідцею оріїв Рамом. Козак-Мамай своєю дієвістю навіть ближчий до Рама, ніж Будда. У Козакові-Мамаєві як міфологічному модулі орійського способу життя поєднано мудрість відунів-рахманів і дієвість воїнів-кшатріїв. Козак-Мамай став символом взаємодії двох провідних верств традиційного українського суспільства духовної та військово-адміністративної, символом єдности відунів і воїнів, які забезпечували енергетичний і фізичний захист основної верстви — хліборобів, господарів автохтонів України, підтримували цілісність і життєву волю етнічного єства. Цей синтез бойової активности й мудрости наш народ передав у назві козак-характерник, а персоніфіковано — в імені Козак-Мамай. Козацтво й характерництво — релікти прадавньої орійської традиції в українській культурі. Суть козака-лицаря — священний героїзм в обороні рідного краю, відсутність страху перед фізичною смертю. Суть відуна- характерника — яснобачення, духовне провідництво й цілительство свого народу. Саме такими рисами воїна-лицаря й відуна-чародія в міфо-поетичній свідомості українців наділений козак-характерник, званий Козаком-Мамаєм. Сам будучи безсмертний, Козак-Мамай став символом безсмертя українського духу.

Слово козак чи косак за первинною суттю своєю означає — світлоносний, небесний воїн або нащадок сака. Знаком світлоносности козака була чуприна-коса на тім'ї, що її в усі часи носили представники військової верстви в усіх орійських народів. Такі коси мали і найближчі предки козаків саки (буквально: воїни світла) — царські скити (скіфи), які були військово-адміністративною верствою сколотського (скіфського) суспільства, що жило в Україні понад дві тисячі років тому. Козаки як військово-адміністративна верства нового українського суспільства успадкували від саків принцип військової демократії, що ліг в основу Української козацької республіки XVI-XVII століть. Духовним осердям козацтва були воїни-характерники й співці-кобзарі. Часто ці функції поєднувалися в одній людині. Яскравим уособленням воїна-характерника й співця-кобзаря став Козак-Мамай, вірними супутницями якого були шабля й кобза чи бандура. Від духовної функції кобзаря — співця-відуна, носія благословенної мудрости, походить і назва його ритуального інструменту — кобза (співуча-відуча). Кобзарі — це співці-провідці, тлумачі світу, носії ведичного світогляду й хранителі генетичної пам'яти.

Таку духовну функцію в давньоіндійському суспільстві справляли кабі або каві (співці-відуни), у давньогрецькому — рапсоди (творці й виконавці епічних поем), у давньоірландському — філіди (знавці родової генеалогії й поети-мудреці), у давньоскандинавському — скальди, у осетинів — гекуоки, у кабардинців — гегуако, у таджиків — гафізи.

У давніх оріїв функцію духовних провідців справляли віщі племінні співці, божествені мудреці — ріші чи пандарріші. Від цього первинного наймення походить друга назва кобзаря — бандурист і назва інструменту — бандура.

Українські кобзарі-бандуристи — козаки-мамаї як носії ведичної духовної традиції стали творцями нашого усного героїчного епосу козацьких дум та історичних пісень, які лишаються неперевершеними творіннями поетичного генія народу й за якими слід вивчати справжню історію України.

Кобзарство, як і характерництво, — таке глибинне духовне явище в українській культурі, що його важко нам нині осягнути в усій повноті. Релікти кобзарства майже зникли, а образ кобзаря асоціюється в нинішніх людей тільки із сліпими старцями, які ходили по Україні ще й на початку XX століття й співали про нашу минулу славу (та й їх організовано винищили в 30-х рр. більшовицькі ідеологи).

Нині тільки образ Козака-Мамая лишається в етнічній свідомості українців ідеальним символом-архетипом волі й невмирущости. Лицарський дух Козака-Мамая відкриває нам таїну стійкости України. Суть цього одкровення в єдності духовної й військової сили, мудрости й дієвости.

Олександер Шокало

  • +1
  • 14 апреля 2010, 11:59
  • admin

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зарeєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.