Детектив з гетьманським золотом (Частина 2)


А чи були бочки з козацьким золотом?

Прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України спричинило, окрім усього іншого, вибух громадського інтересу до історії, віддаленої на два і три чверті століття. Вона вражала уяву. Усі в один голос заговорили про так званий скарб Полуботка в Bank of England, тобто в Англійському банку. (Деякі джерела називають, щоправда, банк Ост-Індської компанії.) Згадками про казкові багатства, заповідані гетьманом українському народові, зарясніли наші газети, збурилися хвилі ефіру, одразу почали знімати фільм, писати художні твори. Навіть у парламенті з нагоди візиту до Києва «залізної леді» Маргарет Тетчер пролунав депутатський запит нашого письменника, знавця історії Романа Іваничука. Густі трильйонні нулі, що шикуються в ретроспективу минулих століть і губляться у їхній загадковості, та ще й у повновагих фунтах стерлінгів… Чи не ставатиме дедалі дражливішою ця майже детективна історія на тлі одвічних дірок у бюджеті, заборгованості із зарплат і пенсій, заниження життєвих стандартів?

Через Таємну канцелярію Петро І звинувачував гетьмана-в’язня в обкраданні державного скарбу України і витонченими тортурами силував признатися, де він його подів. Але й на краю могили Полуботок мовчав.

Мовчить тепер й історія. Вона поділила наших сучасників на два табори: одні вважають, що переправлені до Лондона дві бочки козацького золота — не більше ніж міф, захоплююча легенда, що переказується з покоління в покоління. Інші сприймають усе за чисту монету (якщо дозволена така гра слів, коли йдеться про фантастичні гроші). Ці останні оперують навіть цифрами, які для них настільки безсумнівні, наче вони самі рахували ті гроші. Суворий наказ царя терміново покликав гетьмана зі старшиною до Санкт-Петербурга. «Полковник Полуботок и старшина, невзирая на данные им наши указы, послали некоторые указы (які Полуботок розсилав на місця. — І.М.) без совету с президентом коллегии, того ради велено для ответу быть сюда полковнику Полуботку и из старшины Савичу и Чарнышу». (Семен Савич був при Полуботкові генеральним писарем, Іван Чарниш — генеральним суддею). Насправді ж плани царя були інші: він уже вирішив винищити малоросійське самоврядування до ноги.

За стосунків, що склалися, такий виклик не обіцяв нічого доброго. І Полуботок, готуючись до найгіршого у двобої з російським самодержцем за українські права, завбачливо подбав про убезпечення скарбів од царського пограбування. Таємно, через якогось добре знайомого зарубіжного дипломата перед від’їздом з України начебто вислав до Лондона величезну, як на той час, суму в золоті — один мільйон фунтів стерлінгів. З тим, щоб та довірена особа депонувала скарб на його ім’я у Bank of England. (Дехто з авторів стверджує, що секретну місію перекидання цінностей успішно здійснив з кількома вірними козаками син Полуботка.)

І зміст супровідного листа Полуботка, таємно доправленого до сейфа того ж банку, неначе самі прочитали. Гетьман клав, по-перше, скарб під 7,5 відсотка річних (дехто, щоправда, називає 2,5%). За тодішніх часів це вважалося не завищеним, а цілком нормальним опроцентуванням. А по-друге… Якщо все це правда, то Полуботок наче передчував крижане, смертельне дихання близького кінця. Бо лист до банку був одночасно і заповітом. У разі своєї смерті гетьман доручав виплатити ті гроші лише таким чином: представникові, уповноваженому Українською незалежною державою, — 80%, але з обов’язковою присутністю одного з його нащадків по чоловічій лінії. Нащадкові заповідалася решта — 20%. Запам’ятаймо цю умову, вкрай важливу для розвитку сюжету нашого історичного детективу: одночасна наявність обох згадуваних у заповіті сторін обов’язкова. Поодинці банк гроші не видасть нікому.

  • +1
  • 28 апреля 2010, 11:31
  • admin

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зарeєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.