Рейтинг
+1.13
голосів:
1
avatar

Цікавинки  

В России продолжается процесс формирования новых народностей

Почти каждый год рождаются этнопроекты по возрождению, отделению или просто осознанию себя новым народом. Если в конце 80-х – начале 90-х шел бурный процесс национального возрождения больших, давно сформировавшихся народов, то теперь очередь дошла до маленьких, до сих пор даже не считавшихся отдельными этносами, а входившими в состав русских.

( Читати далі )

Тіло Богдана Хмельницького було перепоховане...

Тіло Богдана Хмельницького було перепоховане...
… вважає письменник Володимир Заліський

Тіло українського Гетьмана Богдана Хмельницького було перепоховане старостою гетьманської розвідки Лавріном Капустою на території міста Чигирин (Черкаська область).

До такого висновку дійшли видавці книги “Останній бій Лавріна Капусти”, автором якої є письменник Володимир Заліський.

( Читати далі )

Наполеон хотів змінити долю України

Нещодавно минуло 230 років від того дня, коли на острові Корсика, в місті Аяччо, у сім'ї місцевого адвоката Карло Бонапарте народився другий син, якого назвали Наполеоне. Але ми вирішили згадати про цю історичну постать не лише у зв'язку з датою. Ще на початку XIX століття Наполеон хотів змінити долю України.

( Читати далі )

Листи запорожців султани не отримували

Зате їх читали і перекладали в Австрії, Польщі, Франції, Канаді, Росії



Триста вісімдесят років тому було створено перший варіант найпопулярнішого за межами нашої країни літературного твору, написаного українською мовою.

Скільки-скільки? — здивовано перепитає читач. — Та ще зі школи всі знають, що першим таким твором була “Енеїда” Котляревського, яка вийшла щойно 202 роки тому!..”

Переконувати вас у цьому, шановний читачу, міг лише той вчитель, який не читав надруковані скупими тиражами антології української поезії XVI-XVII ст. Або не наважився розповісти про зміст цих збірників, бо про твори, що увійшли до них, не було сказано жодного слова в шкільних підручниках.

Наприклад, про написану розмовною українською мовою задовго до Котляревського баладу, яку філолог Олександр Потебня відшукав аж в датованій 1571 р. чеській граматиці й яку читач знайде також на 365 сторінці VI тому “Історії України-Руси” М.Грушевського. Не згадували підручники й про написані тією ж мовою та надруковані в 1609-1619 рр. у польських збірках “Трагедію руську” й “Пісню козака Плахти”, що також увійшли до згаданих антологій.

Задовго до того, як “Енеїда” остаточно витіснила з української літератури старослов’янську мову, обходилися без неї й запорозькі писарі, коли писали листа турецькому султану. Оскільки він справляє цього року ювілей, зупинимося на ньому трохи докладніше.

Як офіційний дипломатичний документ його розвінчав ще академік Костянтин Харлампович (1870-1932). Провівши власні дослідження, з ним погодилися як українські історики Григорій Нудьга й Леонід Махновець, так і їхні польські й російські колеги — відповідно М.Євстахович і М.Інгльот та А.Орлов і М.Каган.

Ось їхні аргументи. По-перше, про жоден лист запорожців нема жодної згадки в султанських архівах, у яких вели педантичний облік всієї дипломатичної пошти. До речі, ні в стамбульських, ні у варшавських архівах не знайдено й ще одного образливого листа султану, підписаного польським королем Сигизмундом ІІІ. Дійшов до нас цей “документ” лише в козацькому літописі Самійла Величка, а отже, його також написали козаки, не збираючись відсилати адресату.

По-друге, листи запорожців, що їх отримали правителі інших держав, засвідчили, що вони, навіть у гніві, уникали в дипломатичному листуванні таких епітетів, як “кат”, “свиня”, “собака”. Їх українці дозволяли собі якраз у популярних тоді пародіях на документи.

По-третє, справжній документ не міг мати стількох варіантів, скільки їх має “Лист запорожців...”. Та й підписали їх різні автори (отаман Захарченко, кошовий Іван Сірко, просто “низові козаки”), адресовані різним султанам (Осману, Ахмету ІІІ, Ахмету IV та іншим), датовані різними роками (1600, 1619, 1620, 1621, 1667, 1677, 1678, 1696, 1713, 1720, 1733 та іншими).

Оскільки датований 1600 р. варіант адресовано Ахмету ІІІ, який правив у XVIII ст., а датований 1619-м записано з усних переказів в ХІХ ст., то Г.Нудьга дійшов висновку, що найдавніший варіант “Листа запорожців турецькому султану” створено 1620 р., тобто 380 років тому.

А найпопулярнішим твором української літератури за межами нашої країни його можна визнати хоча б тому, що вперше “Лист запорожців...” надрукували 1683 р. у Відні (німецькою мовою), щоб додати натхнення оборонцям австрійської столиці від кількасоттисячного турецького війська. І, підбадьорені дошкульним “Листом запорожців турецькому султану”, віденці відбивалися доти, доки українець Юрій Кульчицький з-під Самбора не пробрався крізь позиції ворога до австро-польсько-українського війська зі звісткою, що виснажені голодом оборонці Відня потребують підмоги. Оскільки про Кульчицького відомо, що він був перекладачем, то ймовірно, що саме йому завдячуємо першим перекладом “Листа...” іноземною мовою.

Ще до того, як його надрукували 1843 р. українською (як додаток до “Історії Малоросії” М.Маркевича), він вийшов 1841-го польською (в часописі “Львов’янин”). Віршований переклад “Листа...” французькою виконав сам Гійом Аполлінер, англійською — канадка Флорін Лайвсей, а російською з нього “списували” 1637 р. власний лист туркам донські козаки й 1774-го — ультиматум оренбурзькому губернатору — Омелян Пугачов.

Наразі ніхто ще не здогадався занести “Лист...” до Книги рекордів Гіннесса.А могли б, адже якщо художники й зображали процеси створення інших літературних творів, то навряд чи працювали над цими полотнами довше від Іллі Рєпіна, який присвятив картині “Запорожці пишуть листа турецькому султану” 15 років свого життя!

Докладніше читач зможе дізнатися про “Лист запорожців...” у книзі Г.Нудьги “Літературними шляхами”. Розшукати її, втім, буде непросто, бо видали її 1990 р. тиражем лише 12 тис. примірників. До речі, повість-есе цього ж автора “Не бійся смерті” про поетів Івана та Олену Журавницьких, які віршували розмовною українською мовою ще 1565 р., вийшла 1991 р. тиражем 15 тис. примірників.

Як ви гадаєте, шановний читачу, чому радянській владі так розходилося, щоб якомога менше українців дізналося, що українську літературу розмовною українською мовою було започатковано ще до Котляревського? Чи не тому, щоб ця література виглядала сиротливим, штучним, а відтак тимчасовим явищем без коріння й, отже, майбутнього? Що якби не Котляревський, то наші предки так і не відчули б потреби писати своєю розмовною мовою? Боялися, що будь-хто тоді зрозуміє, який народ і чия мова були первинними від Чорного моря і до Карпат.
  • 0
  • 19 апреля 2010, 10:07
  • beme
  • 2+2

"Правильна" українська лайка

Теоретична розвідка в добряче підзабуту й занедбану практиками
царину української брудної лайки, а також деякі настанови по її вживанню


[ Стаття з самвидавного журналу українців у Польщі «Відрижка», що виходила десь в кінці 1980-х. ]

Національне самоусвідомлення українців зростає. Це помітно – у Києві українську мову чути дедалі частіше. Багато людей, особливо з-поміж інтелігенції, перейшло на українську. І зіткнулося з виразними труднощами. Адже творчий процес немислимий без смачного матюка. Оте саме „бля” та інші відшліфовані щоденним ужитком перли так стимулюють інтелектуальну діяльність! А тут раптом виявляється, що матюки – явище „істінно рускоє”. Як же бути свідомому патріотові?

( Читати далі )

Мордовський лексикон

ТІЛЬКИ ДЛЯ ПАЦАНІВ!

Дослухаючись до мови друзів, з подивом спостерігаю появу все нових і нових екзотичних слів. Вони швидко всотуються у лексикон, незважаючи на їх невідоме походження, а згодом мирно переповзають і до словника наших батьків, і на пресу, і на телебачення. Візьміть хоча б слово “лох”, або “гопник”. Смішнувате дієслово “тусуватись” побило всі рекорди вжитку, а славетні “лафа” та “лажа” вже є мало не літературними. Де вони взялися на нашу голову? Кажуть, що у них є “автохтонне”, незужите вулицею значення. Щоправда, у екзотичних мовах російських нацменшин. Є тут, висловлюючись фігурально, байстрюки з фіно-волзьких та фіно-балтських словників. “Лох”, наприклад, для фіномовних мокшан пензенської області – просто “мужик”. Працьовита людина, з руками-граблями, часом грубувата, яку в гамірливих містах прийнято дурити (як і кожного нормального селюка). Важче справи з “гопниками”. Їх гучне ім’я поширилось не у мордовсько-українському Поволжі, а в холодних архангельських краях, у Петербурзі – Вавілоні комізирян (там жили Григорій Распутін і Питирим Сорокін, Іван Куратов і Валерій Сюткін). А у комі–словнику є таке собі слівце “гьоп” – “бруд” по-нашому. Декламуючи вголос Тараса Шевченка, комі, мабуть, дозволяли собі жарти, і відомий рядок з вірша “До мертвих і живих” читали так: “Раби, підніжки, гьоп Москви!..” У всякому разі, у часи шаленої популярності ленінградського андеграунду 80-тих саме звідси пішли “гопники” – “брудники”, “покидьки”, яких невдовзі завезли в Україну наші тінейджери разом з піснями ленінградського корейця Цоя, ленінградського болгарина Кінчева та ленінградського українця Шевчука. В одній з пісень гурту “Зоопарк” навіть пояснюється що таке “гопник” несвідомій публіці: “Их называют гопники, их называют жлобы!”

( Читати далі )

Козак Мамай

Козак-Мамай на народних картинах — це медитуючий воїн. Він сидить на землі у позі Будди й дивиться у Безвічність відстороненим од світу поглядом, але щомиті готовий активно протидіяти злобительству.

Образ Козака-Мамая так само популярний в Україні, як образ Будди на Сході. Козак-Мамай — це козацький провидця, наш народний святий, його зображення, було неодмінним атрибутом української хати. Подібність Козака-Мамая й Будди — не формальна, у них обох виявився первинний орійський духовний тип, започаткований першим провідцею оріїв Рамом. Козак-Мамай своєю дієвістю навіть ближчий до Рама, ніж Будда. У Козакові-Мамаєві як міфологічному модулі орійського способу життя поєднано мудрість відунів-рахманів і дієвість воїнів-кшатріїв. Козак-Мамай став символом взаємодії двох провідних верств традиційного українського суспільства духовної та військово-адміністративної, символом єдности відунів і воїнів, які забезпечували енергетичний і фізичний захист основної верстви — хліборобів, господарів автохтонів України, підтримували цілісність і життєву волю етнічного єства. Цей синтез бойової активности й мудрости наш народ передав у назві козак-характерник, а персоніфіковано — в імені Козак-Мамай. Козацтво й характерництво — релікти прадавньої орійської традиції в українській культурі. Суть козака-лицаря — священний героїзм в обороні рідного краю, відсутність страху перед фізичною смертю. Суть відуна- характерника — яснобачення, духовне провідництво й цілительство свого народу. Саме такими рисами воїна-лицаря й відуна-чародія в міфо-поетичній свідомості українців наділений козак-характерник, званий Козаком-Мамаєм. Сам будучи безсмертний, Козак-Мамай став символом безсмертя українського духу.

( Читати далі )

Загадка мови Етрусків

Ким були етруски? Чому вони викликають до себе таку посилену цікавість? Сьогодні можна сказати точно: цей народ жив у VIII—I століттях до н.е. на території сучасної італійської провінції Тоскань. Він мав унікальні знання майже в усіх сферах людської діяльності. Та коли Рим перетворився на могутнє місто-державу, його війська підкорили Етрурію, що ніколи не становила собою єдину країну і лише в часи розквіту була союзом дванадцяти міст-держав.



( Читати далі )

Прокляття роду Рюриковичів

Іще торік наукові кола України облетіла звістка: тридцятиоднорічний полтавський антрополог Сергій Горбенко здійснив реконструкцію за черепом документального портрету галицького князя Ярослава Осмомисла, згадуваного в "Слові о полку Ігоревім". Ця реконструкція стала основою кандидатської дисертації Сергія — першої в Україні дисертації з історичної антропології.

( Читати далі )