Гея, В. САМІЙЛЕНКО


ГЕЯ
XXII

Тутешній світ дізнав би ще обнови
І кращий лад до його ще б прийшов,
Якби гучні, гуманні всі промови
Перетворити в мовчазну любов;
Щоб не штовхали серце постанови,
А серце кликало б до постанов,
Щоб не казали: “Добрим бути мушу”,
А просто люде мали добру душу.

ХХІІІ

Вони б тоді, хоч, може, й без програм,
Життя людське приємнішим зробили,
Бо як братам, а не як ворогам,
Прийшлось би їм свої вживати сили;
Тоді б ніхто не був щасливий там,
Де навкруги руїни та могили;
Старався б кожний щастя в тім знайти,
Щоб менше страждали його брати.

XXIV

Але тут люд живе егоїстичний,
І любить кожний тільки сам себе.
Тут боротьба — закон єдине вічний,
І всяк до себе все добро гребе;
В повазі тут, хто дужий, енергічний,
І кинуто під ноги все слабе,
Не з чесності, але з грубої сили
Тутешні люде ідола створили.

ХХV

Якось я бачив тут представника
Народу, що душив усі народи,
А сам тепер у ролі жебрака
Без прав життя, без хліба й без свободи.
І от той пан не стільки наріка
На всі страшні в його краю пригоди,
Як журиться, що земляків ярма
На шиї в інших більш уже нема.

XXVI

А той народ безправний, напівдикий,
Під батогом шалених ватажків,
Гадає все, що він народ великий,
І преться на народи всіх країв;
Під гук гарматний, під звірячі крики,
Він робить з їх таких, як сам, рабів,
І там, де він проходить сараною,
Лишає всюди пустку за собою.

XXVII

Це той народ, що пишно обіцяв
Вести народи інші в царство Боже,
Що більш, ніж інші, правду покохав,
Що ніби всім спізнать ЇЇ поможе,
Що всі чужі народи плямував,
Як кривди вічної кубло негоже,
Оце ж він слово вже прорік нове,
Бо нищить і руйнує все живе.

XXVIII

Нещасний звір, у пітьмі безпросвітній
Блукав він довго, цілії віки,
І кожний огник думки непомітний
Гасили в йому власні ватажки.
Замість просвіти — учень малолітній —
Він на поживу мав самі байки;
Йому тим часом брак картоплі й жита
Сто кінських сил додав до апетита.

XXIX

І от тепер пророк од сатани йому новую віру провіщає:
Ти цар землі, то все собі тягни,
Що бачить око й де рука сягає.
І всіх чужих країв гаї й лани
Твої, бо власності ніде немає.
І пам'ятай, що тільки в світі й є
Одна святиня — черево твоє.

XXX

І він тепер, на жертву тій святині,
Вбиває все, що дав їм людський дух,
І непокірних звірові-людині
Кладе під ніж і ставить під обух.
А хто ж нещасних крик почує нині?
Чужі народи? Кожний з їх оглух:
Не вчує й не пошле злочинним кари,
Бо в кожного свої рахунки й свари.

XXXI

Сліпі народи, чи не видно вам,
Що ви й самі вже стали край безодні,
Що, може, завтра пустка буде там,
Де ви пишаєтесь іще сьогодні?
Глядіть, щоб не стоптав ногою Хам
І вашу волю й святощі народні,
Поки ви гризетеся, як хорти,
Та брата брат бажає знемогти.

XXXII

Чи то ж усім не вистачить свободи,
Щоб так її ділити на пайки?
Чи вічно мусять буть раби-народи
Та ще, крім їх, народи-хижаки?
Вам треба поділити землі й води?
Діліть, але не будьте як вовки,
Що, пай бажаючи дістати грубий,
Найвищим аргументом мають зуби.

XXXIII

Чому, народи, ви не школярі
Малі, а я не вчитель ваш старенький?
Я залюбки складав би дітворі
Такій, як ви, моральні побрехеньки.
Одну з таких, хоч ви вже й застарі,
Подам я тут, бо зміст її куценький.
Вона сюжетом давня, як цей світ,
Та пожиточна для дитячих літ.

XXXIV

“Гуляючи над ручкою під гаєм,
Побачила шкодлива дітвора
Хорошу пташку—Ми її піймаєм!—
Кричать. Та кожний до свого двора
Її забрати хоче, і звичаєм
Хлоп'ячим б'ються; з ліса ж визира
Страшна Мара, а вийшла — всіх поїла,
Вони й незчулись, пташка ж полетіла”.

XXXV

Народи Геї! Нащо вам дала
Природа все найкраще, все найвище?
І нащо геній вам? Щоб воля зла
Ваш світ перетворила в кладовище?
Віків багато людськість тут жила,
І все ж од звіра ви не одійшли ще,
Бо всяк гадає, що його сусід —
Найкраща страва на смачний обід.

XXXVI

“Най я живу, а інше все погине” —
Боюся я, що тут це гасло всіх.
Завдання поступу? — Мабуть, єдине
Підбити всіх, як ворогів своїх.
І всі кують кайдани всім, і плине
Річками кров, але те все не гріх,
То способи почесної роботи
Для краю, — кажуть їхні патріоти

XXXVII

“Все йде на краще в кращому з світів”, —
Сказав тут хтось. Утішна це заява,
Та тільки я побачити б хотів,
Де краще те, в чому тут честь і слава.
Чи в тому, що багнетами катів
Будується святої волі справа
І в'яне все життя, як мерзлий цвіт?
Е, ні, не до смаку мені цей світ…

  • 0
  • 23 мая 2010, 20:23
  • admin

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зарeєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.