Роман Великий (1199-1205)


Видатніший князь на цілій Україні-Руси кінця XII століття. За короткий час йому удалося сполучити в одних руках Галичину й Волинь і створити нову велику державу, яка обєднала українські землі від Карпатів до Дніпра. Хоробрий, рішучий, Роман безоглядно поводився з своїми ворогами, особливо з крамольними боярами. Літописець величає його «приcнопамятним самодержцем всея Руси», котрий «подолав усі поганські народи завдяки свойому розуму й мудрости і поводився згідно з Законом Божим. Він кидався на поганих, як лев, був сердитий, як рись, губив їх як крокодил, переходив через їхні землі, як орел, а хоробрий був, як тур, наслідуючи діда свого Мономаха, що понищив поганих ізмаїлтян, так званих половців».

До памяти про Романа навязує літопис і чудову легенду про Евшан-Зілля. Він же згадує про те, що половці імям Романа лякали своїх дітей. Ще в XVI віці литовський хроніст Стрийковський, згадуючи про походи Романа на литовців, переказує, ніби Роман запрягав полонених литовців у плуги й орав ними, й що звідти, мовляв, повстала приказка: «Ой, Романе, Романе, худо живеши, Литвою ореши».

Син польської княжни, дочки Болеслава Кривоустого, Роман в молодих літах довго жив у Польщі й Німеччині, й це йому дуже придалося для розуміння політики в середній Европі. Його батько Мстислав, бувши в 1167-69 роках князем київським, посадив Романа князем в Новгороді (1168). По смерти батька, який втративши Київ на користь Андрія Боголюбського, сів княжити у Володимирі на Волині, Роман повернувся на Україну й став князем волинським. Як ми вже бачили, в 1188 р. він зробив був невдалу спробу захопити й Галич. По смерти Володимира Ярославича він поновив свою спробу й цим разом задержав Галич у своїх руках. Тепер він став, як каже Грушевський «найбільшою політичною силою на Україні». Він приборкав крамольних бояр у себе дома, побив свого тестя київського князя Рюрика й посадив там, як намісника, свого далекого родича, князя Інґвара Луцького, потім пішов на половців і погромив їх кочовища. Але як тільки Роман повернувся до Галичини, Рюрик за допомогою Чернігівських князів і половців захопив був Київ і немилосердно його спустошив. Роман таки вигнав його знову, захопив у свої руки й постриг у ченці. Київ переходив з рук до рук і остаточно тратив своє політичне значіння. Він опинився тепер в залежності від галицько-волинського князя.

Роман піддержував приязні зносини з Візантією, з Угорщиною, зносився з папою Інокентієм III. В історичній літературі зберігся переказ, ніби папа пропонував Романові королівську корону, якщо він прийме латинство, але Роман відкинув цю пропозицію. Та новіші історики вважають цей переказ за легендарний. Під кінець свого життя Роман вмішався в боротьбу між Вельфами й Гогенштауфенами, ставши по стороні останніх. Він хотів помогти королю Филипу Швабському й пішов війною на союзника Вельфів, на польського короля Лєшка, але в бою під Завихостом в літку 1205 року наложив головою.

  • 0
  • 7 апреля 2011, 00:12
  • admin

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зарeєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.