Павлюк Бут (1637)


Повстання котилося українськими землями, мов лявіна. Хто з волостей приєднувався до запоріжців, а хто починав повстання на власну руку. По селах та хуторах завелися погроми шляхти, тут і там громили жидів, що в них бачили селянських пявок та панських прислужників. На Лівобережжу покозачилося тоді мало не все селянство — «що хлоп то козак», як з переляком доносили заскочені повстанням дідичі — землевласники. Хто знає, до чогоб було тоді дійшло, якби Павлюк був не забарився на Запоріжжу. Використав це пільний гетьман Микола Потоцький, що рушив з військом проти повстанців.

Поки Павлюк вибрався з Запоріжжа, польське військо перейшло Черкащину. Психология отношений між козаками і гетьманом переживала не найкращі часи, і була не на користь гетьмана. Повстанчий дух потух. Павлюків полковник Скидай, стоючи в Корсуні, не поважився встрявати в битву з Потоцьким й відступив від Мошни. Не виступали й лівобічні козаки, під проводом Кизими. Колиж Павлюк наспів нарешті, з запоріжцями під Мошни й закликав лівобічних пристати до нього, щоб «постояти за віру христіянську й золоті вольности козацькі», прийшло до рішаючої битви.

Дня 6 грудня 1637 р. зустрілися війська Потоцького з повстанцями Павлюка поміж Мошнами й р. Росю, під с. Кумейками. Першими пішли в атаку козаки. Вони вдарили на польський табор, але поляки, відбивши їх артилерійським огнем, перейшли в протинаступ. Козаки витримали натиск, але трапилося нещастя. Від польських гарматніх стрілен запалився порох на козацьких возах і почав експльодувати. Це викликало замішання серед козаків і облегчило польське становище.

Павлюк не дав за виграну. Він доручив команду над військом під Кумейками полковникові Гуні й наказавши йому правильний відворот, сам, зі Скиданом й іншою старшиною, та частиною артилерії, прорвався на с. Боровицю. Тут він рішив дати полякам рішучу битву. Але тимчасом, поляки, використавши замішання в козацькому таборі, що повстало через експльозію пороху, кинули на табір кінноту. Жниво кінноти було жахливе — біля 5000 козацьких трупів лягло на побоєвищі. А хоч Гуня вицофався з недобитками в порядку й получився з Павлюком під Боровицею, черговий бій закінчився польською перемогою. Здесятковані, катастрофою під Кумейками, козаки попали в депресію й скапітулювали. Павлюк, Томиленко й кількох інших старшин попало в польський полон, їх вивезли до Варшави й тут покарали смертю дарма, що Кисіль та інші польські старшини заручилися словом, що їм нічого злого не станеться.

Скидан і Гуня з горсткою недобитків вицофалися на Запоріжжа. Перша боєва спроба повстанців була програна. Ті, що залишилися на місці, підписали з поляками капітуляційну умову. Вони признали старшину, назначену їм поляками, присягли на вірність Польщі й пообіцяли не ходити походами на море й очевидно, не бунтуватися проти польської влади. Текст умови підписав м. і. військовий писар Богдан Хмельницький…

  • 0
  • 24 декабря 2011, 11:41
  • admin

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зарeєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.