Мордовський лексикон

ТІЛЬКИ ДЛЯ ПАЦАНІВ!

Дослухаючись до мови друзів, з подивом спостерігаю появу все нових і нових екзотичних слів. Вони швидко всотуються у лексикон, незважаючи на їх невідоме походження, а згодом мирно переповзають і до словника наших батьків, і на пресу, і на телебачення. Візьміть хоча б слово “лох”, або “гопник”. Смішнувате дієслово “тусуватись” побило всі рекорди вжитку, а славетні “лафа” та “лажа” вже є мало не літературними. Де вони взялися на нашу голову? Кажуть, що у них є “автохтонне”, незужите вулицею значення. Щоправда, у екзотичних мовах російських нацменшин. Є тут, висловлюючись фігурально, байстрюки з фіно-волзьких та фіно-балтських словників. “Лох”, наприклад, для фіномовних мокшан пензенської області – просто “мужик”. Працьовита людина, з руками-граблями, часом грубувата, яку в гамірливих містах прийнято дурити (як і кожного нормального селюка). Важче справи з “гопниками”. Їх гучне ім’я поширилось не у мордовсько-українському Поволжі, а в холодних архангельських краях, у Петербурзі – Вавілоні комізирян (там жили Григорій Распутін і Питирим Сорокін, Іван Куратов і Валерій Сюткін). А у комі–словнику є таке собі слівце “гьоп” – “бруд” по-нашому. Декламуючи вголос Тараса Шевченка, комі, мабуть, дозволяли собі жарти, і відомий рядок з вірша “До мертвих і живих” читали так: “Раби, підніжки, гьоп Москви!..” У всякому разі, у часи шаленої популярності ленінградського андеграунду 80-тих саме звідси пішли “гопники” – “брудники”, “покидьки”, яких невдовзі завезли в Україну наші тінейджери разом з піснями ленінградського корейця Цоя, ленінградського болгарина Кінчева та ленінградського українця Шевчука. В одній з пісень гурту “Зоопарк” навіть пояснюється що таке “гопник” несвідомій публіці: “Их называют гопники, их называют жлобы!”

( Читати далі )