Ярослав Осмомисл (1153-1187)

Ярослав Осмомисл, одержавши від батька велику територію Галичини, поширив її, колонізуючи Дністер, і посідання його доходили аж до Дунаю. Він підтримував добрі відносини з Угорщиною, Німеччиною. 1165 року він визнав ленну залежність від Фрідріха I Барбароси.

Галичина за Ярослава розцвітала економічно. Він був наймогутнішим князем тодішньої України. Автор «Слова о полку Ігоревім» згадує його словами: «Галицький Осмомисле-Ярославе! Високо ти сидиш на своєму золотокованому престолі, підперши Угорські гори своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши Дунаєві ворота, рядячи суди по Дунаю. Гроза твоя по землі тече!»

Але цей могутній князь примушений був не тільки рахуватися з бажанням боярства, але й поступатися перед ним. Це виявилося, зокрема, в його родинній трагедії. Одружений батьком з Ольгою, дочкою Юрія Довгорукого, Ярослав покинув її і взяв собі, як нешлюбну жінку, Настасю із знатного боярського роду Чагрових. Це викликало незадоволення групи бояр, які, не добившися від нього розлуки з Настасею, оголосили її чарівницею й спалили в 1170 році. Він не міг врятувати її. Ярославів заповіт — передати синові її Олегові Галич, був після його смерти порушений. Галичиною заволодів син від правної дружини, Володимир II.

Прокляття роду Рюриковичів

Іще торік наукові кола України облетіла звістка: тридцятиоднорічний полтавський антрополог Сергій Горбенко здійснив реконструкцію за черепом документального портрету галицького князя Ярослава Осмомисла, згадуваного в "Слові о полку Ігоревім". Ця реконструкція стала основою кандидатської дисертації Сергія — першої в Україні дисертації з історичної антропології.

( Читати далі )