Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Григорій Півторак. запис-посилання

Походження східнослов'янських народів та їхніх мов (української, російської і білоруської) хвилювало багато поколінь дослідників. На кожному історичному етапі вчені тлумачили ці проблеми по-різному залежно від обсягу наявного в них фактичного матеріалу, ідеологічних позицій дослідників, панівної на той час політичної кон'юнктури тощо.

Трипільська культура й українська мова

У V–ІІІ тисячоліттях до н. е. на території України, Молдови, Румунії процвітала знаменита трипільська культура з оригінальною мальованою керамікою, будівництвом (зокрема, двоповерховими і навіть триповерховими житлами), великими поселеннями (які називають протомістами) площею в кілька сотень гектарів, своєрідною міфологією, центральними образами якої були богиня-мати (як символ материнства і земної родючості), бик (як символ сили, родючості, неба і небесних явищ) і змія (як символ вічності, вічного руху). Назва цієї культури (як і інших археологічних культур) у науковій літературі зазвичай пишеться з малої літери, оскільки йдеться про певний культурний тип, що має власні визначальні особливості. Першовідкривач трипільської культури як комплексу своєрідних пам’яток – визначний український археолог В. В. Хвойка (1850–1914).

( Читати далі )

Мордовський лексикон

ТІЛЬКИ ДЛЯ ПАЦАНІВ!

Дослухаючись до мови друзів, з подивом спостерігаю появу все нових і нових екзотичних слів. Вони швидко всотуються у лексикон, незважаючи на їх невідоме походження, а згодом мирно переповзають і до словника наших батьків, і на пресу, і на телебачення. Візьміть хоча б слово “лох”, або “гопник”. Смішнувате дієслово “тусуватись” побило всі рекорди вжитку, а славетні “лафа” та “лажа” вже є мало не літературними. Де вони взялися на нашу голову? Кажуть, що у них є “автохтонне”, незужите вулицею значення. Щоправда, у екзотичних мовах російських нацменшин. Є тут, висловлюючись фігурально, байстрюки з фіно-волзьких та фіно-балтських словників. “Лох”, наприклад, для фіномовних мокшан пензенської області – просто “мужик”. Працьовита людина, з руками-граблями, часом грубувата, яку в гамірливих містах прийнято дурити (як і кожного нормального селюка). Важче справи з “гопниками”. Їх гучне ім’я поширилось не у мордовсько-українському Поволжі, а в холодних архангельських краях, у Петербурзі – Вавілоні комізирян (там жили Григорій Распутін і Питирим Сорокін, Іван Куратов і Валерій Сюткін). А у комі–словнику є таке собі слівце “гьоп” – “бруд” по-нашому. Декламуючи вголос Тараса Шевченка, комі, мабуть, дозволяли собі жарти, і відомий рядок з вірша “До мертвих і живих” читали так: “Раби, підніжки, гьоп Москви!..” У всякому разі, у часи шаленої популярності ленінградського андеграунду 80-тих саме звідси пішли “гопники” – “брудники”, “покидьки”, яких невдовзі завезли в Україну наші тінейджери разом з піснями ленінградського корейця Цоя, ленінградського болгарина Кінчева та ленінградського українця Шевчука. В одній з пісень гурту “Зоопарк” навіть пояснюється що таке “гопник” несвідомій публіці: “Их называют гопники, их называют жлобы!”

( Читати далі )

Загадка мови Етрусків

Ким були етруски? Чому вони викликають до себе таку посилену цікавість? Сьогодні можна сказати точно: цей народ жив у VIII—I століттях до н.е. на території сучасної італійської провінції Тоскань. Він мав унікальні знання майже в усіх сферах людської діяльності. Та коли Рим перетворився на могутнє місто-державу, його війська підкорили Етрурію, що ніколи не становила собою єдину країну і лише в часи розквіту була союзом дванадцяти міст-держав.



( Читати далі )

Ми - Українці!