Великий Льох. Тарас Шевченко

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ (Містерія)

Положил еси нас [поношение]
соседом нашим, подражнение и
поругание сущим окрест нас.
Положил еси нас в притчу во языцех,
покиванию главы в людех.
Псалом 43, ст. 14 й 15.

Три душі

Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленному хресті
На старій церкві. «Бог простить:
Ми тепер душі, а не люди.
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидше розкопали,
Тойді б у рай нас повпускали.
Бо так сказав Петрові бог:
«Тойді у рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох».

( Читати далі )

Гея, В. САМІЙЛЕНКО

ГЕЯ
XXII

Тутешній світ дізнав би ще обнови
І кращий лад до його ще б прийшов,
Якби гучні, гуманні всі промови
Перетворити в мовчазну любов;
Щоб не штовхали серце постанови,
А серце кликало б до постанов,
Щоб не казали: “Добрим бути мушу”,
А просто люде мали добру душу.

( Читати далі )

Полякам. Тарас Шевченко

ПОЛЯКАМ

Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп'яли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: “Te deum! алілуя!..”

( Читати далі )

Іржавець. Тарас Шевченко

ІРЖАВЕЦЬ

Наробили колись шведи
Великої слави,
Утікали з Мазепою
В Бендери з Полтави,
А за ними й Гордієнко…
Нарадила мати,
Як пшениченьку пожати,
Полтаву достати.
Ой пожали б, якби були
Одностайне стали
Та з фастовським полковником
Гетьмана єднали.
Не стриміли б списи в стрісі
У Петра у свата
Не втікали б із Хортиці
Славні небожата,
Не спиняв би їх прилуцький
Полковник поганий…
Не плакала б матер божа
В Криму за Украйну.
Як мандрували день і ніч,
Як покидали запорожці
Великий Луг і матір Січ,
Взяли з собою матер божу,
А більш нічого не взяли,
І в Крим до хана понесли
На нове горе-Запорожжя.

( Читати далі )

До українців. Віктор Баранов

ДО УКРАЇНЦІВ

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, як ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю «меншого брата»?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..

Верлібр з коментарями. Борис Олійник

ВЕРЛІБР З КОМЕНТАРЯМИ

Затерті фрази,
Перeпродані мислі.
Куплені-перекуплені,
З'їдені міллю сентенції.
Папір обвально дорожчає
Пропорційно здешевленню слів.
Завезенний втридорога крам
Пішов на декольтовані
До непристойності гасла.

Надто многі дозволяють собі те,
Що дозволено небагатьом:
Кожен третій
Числить себе поетом;
Кожен другий
Пнеться в солов'яненки;
Перший-ліпший
Ладен стати президентом…

Вулиці, майдани, базари,
Телеекрани, радіо, мегафони,
Газети, летючки, інтернет,
Роти
Ревуть, хриплять, сичать,
Репетують, волають, гарчать,
Гавкають, виють,
Випльовуючи на опонентів
Мегатонни помиїв.

Прислухайтесь…
Цитуємо:
“Злодюга, педермот,
Агент ЦРУ, СБУ, ФСБ
(чи Моссаду, що одне й теж)”;
“дрімучий бездара, телепень, злодюга,
олігарх, пройда, змовник,
Замовник, ворог нації
(колишнє “ворог народу”);
московський попихач, стипендіант Олбрайт –
і він (вона, воно) ще й пнеться
в президенти України!
Ну, ви бачили отаке?!”

Це – про опонентів.
І одразу ж вкрадливо ніжне –
Про себе:
“Побратими і посестри! Коли я
стану Президентом
моєї нещасної України…”
(де ти її взяв ту нещасну –
хотілось би знати);
“я – б'є себе в груди цитатою –
що вгору йде,
хоч був запертий льох…”
(щоб ти сидів там до скону!);
дорогі люди! Як і ви, я нічого
не маю…” (за душею – уточнимо);
“як і ви, я – за межею виживання”
(за рогом гарцює іномарка з двома джипами горил);
“дивіться, — я вивертаю кишені:
тут – ані копійки!”
(зате там – пару мільйонів знайдеться);
“я вистраждав Україну за гратами”
(справді – одних саджали,
а декого й підсаджували);
“коли оберете, я зладнаю команду
тільки із патріотів!”
(має, щонайменше, два громадянства);
“я виведу вас із цієї пустелі”
( та ти хоча б сам додому втрапив!);
“я перекрию всі аеропорти і кордони
цим хапугам”
(власний літак, про всяк випадок,
завжди напоготові);
“якщо мене оберуть,
ми нагодуємо хлібом три Європи”
(у кишені – комбінація з трьох пальців);
“слава Україні – вибухає
в захваті насамкінець
(відлунням повертається;
“Вічна пам'ять дурням, якщо повірять”).

… Молодиця, насипаючи покупцеві
соняшникового насіння в кульок із часопису,
де шкіриться світлина
якогось претендента,
і краєм вуха слухаючи ще одного – з бaзару,
зітхає:
“І в кого воно, стерво,
навчилося так брехати?!”
Покупець, повертаючи жінці здачу,
Усміхаєтсья:
— Це вам, мамо, гонорар
— За правдиву інформацію…
Перепрошую, як Вас величати?
— Мене? – перепитала. –
Та зовіть просто:
Україна…